ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»
USD 28,37
EUR 33,68
UaRu
  1. Головна
  2. /
  3. Аналітика
  4. /
  5. Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу

Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу

312

У Польщі, як і в Україні, 25 жовтня відбудуться вибори. У нас – місцеві, у них – парламентські. Після них Польща нарешті матиме змогу вийти з затяжної виборчої кампанії,  яка явно не пішла на користь нашим відносинам.

Та чим більше спілкуєшся з польськими партнерами, чим більше вникаєш у дискурс щодо України, тим сильніше побоювання, що наші відносини з Польщею навіть після того, як вщухнуть виборчі пристрасті, будуть іншими. 

Можливо, не гіршими, але іншими.

Не може не дивувати те, що в Україні мало хто помічає тривожні тенденції, помітні в Польщі протягом останнього року.

Бажання виборця

Багато хто і досі вважає, що підтримка Києва – це щось на кшталт довічного обов’язку Варшави. Мовляв, Польща приречена підтримувати Україну за будь-якої влади в обох столицях.

Ми справді звикли, що у Польщі завжди існує і політичний, і суспільний консенсус щодо підтримки України, та не замислюємося над тим, що часом цей консенсус ґрунтується на антиросійськості, а не на проукраїнськості.

Ми приймаємо за належне, що поляки першими мають ставати на захист будь-яких інтересів України в Євросоюзі.

Ми радісно, потерши руки, закрили главу в історії українсько-польських відносин під назвою "історичне примирення", зарахувавши її до міжнародних історій успіху.

Ми взагалі занадто рано закінчили працювати над відносинами, а замість того – романтично довірились "вічній любові" між нашими країнами.

Та час романтики минув. На щастя чи на жаль.

Зустрічі автора з варшавськими політиками та дипломатами доводять: регрес у стосунках є очевидним.

Прем'єри Польщі та України зустрічаються регулярно, але й тут чекаємо на зміни - уряд Громадської платформи йде у минуле. Фото УНІАН

Відчувається ледь відчутне роздратування Україною, але це – півбіди.

Замість фокусування на тому, як наповнити порядок денний, помітні спроби поратись у минулому, спроби поставити відносини в залежність від історичної спадщини.

Ні, зовні все більш-менш добре.

Графік нашого посла Андрія Дещиці не вміщає всіх заходів і зустрічей, де б його хотіли бачити та чути, безвідносно до вихідних. Цього року було три зустрічі прем’єрів. У Нью-Йорку Порошенко зустрівся нарешті з Анджеєм Дудою, а до кінця року можливі ще дві їхні зустрічі.

Та проблеми стають помітними, коли починаються дискусії. Варшава реагує на запит суспільства, а він не додає позитиву до відносин з Києвом.

Електоральний фільтр припинив бути нам на руку.

На цих парламентських виборах занадто відверта підтримка України грає в мінус, а не в плюс.

Це стало очевидним ще в травні, коли третю сходинку на президентських виборах посів рок-музикант Павел Кукіз. Він набрав 21% голосів, незважаючи на відверто антиукраїнську риторику.

Так, він не здобув цю підтримку через антиукраїнські обіцянки, але ж вони не стали перешкодою на його шляху до успіху.

Причин таких змін – декілька.

Червоно-чорне

По-перше, у Польщі дуже стривожені тим, що питання УПА, Бандери і червоно-чорного прапору після Революції гідності вже не є регіональним та маргінальним.

Як кажуть польські колеги, це тепер "не наш діалог з Галичиною, а наш діалог  з Україною".

УПА входить до п’ятірки ключових асоціацій з Україною для пересічних поляків (опитування проводилося на замовлення Інституту світової політики). І виборців партії покійного Леха Качинського "Право і справедливість", яка готується до перемоги на нинішніх виборах, це стосується більше, аніж виборців "Громадянської платформи" Дональда Туска.

Так, знаю, в Україні прийнято було вважати, що справжня проукраїнська партія – це саме "Право і справедливість". Багато було радісних слів, коли кандидат ПіСу Анджей Дуда був обраний президентом.

Та насправді ПіС сьогодні вже не той, що був за часів Леха Качинського.

Люди, які розуміли стратегічну вагу України, переважно відтиснуті на другий план. Деякі з них навіть не потраплять цього разу до Сейму.

На перший план виходять ті, кому близькі настрої та підходи так званих "кресових товариств".

Люди, яким формули "вибачаємо та просимо вибачення" явно недостатньо. Не впевнена, що деякі з них задовольнилися б, навіть якби український президент, як свого часу Віллі Брандт, став на коліна.

А один з представників ПіСу, якому пророчать ключовий пост у майбутньому уряді, на закритій частині нещодавнього форуму "Україна-Польща" напряму  попередив: "Українці мають зрозуміти, що ревіталізація бандерівських образів шкодить іміджу України не менше, ніж корупція".

ПіС сьогодні не хоче втратити жодного голосу. Зокрема, й через Україну. Власне, тому й уникає української теми як вогню. І саме тому Анджей Дуда не поспішав зустрічатися з Порошенком. Тим більше – приймати його в Польщі.

Та проблема – не у виборчій кампанії. У Варшаві кажуть, що нинішній підхід Дуди і ПіСу загалом до України – це не тактика, це стратегія. "Часи беззастережної допомоги Україні минають", - в один голос констатують поважні польські співрозмовники чи то просто інформуючи, чи то попереджаючи.

І в тому, що це сталося, є значна провина української сторони.

Ляпас Коморовському

Як на мене, в Україні досі не усвідомили того, що відбулося під час останнього візиту президента Броніслава Коморовського до України. А саме – ухвалення закону про визнання УПА борцями за незалежність відразу після його виступу у Верховній раді.

Як стверджують мої джерела, у Коморовського була можливість обрати для останнього закордонного візиту перед президентськими виборами або Україну, або Британію, де, як відомо, мешкає потужна польська громада.

Коморовський зробив ставку на Україну.

А отримав у Києві не просто ляпас, а приниження.

Деякі серйозні польські експерти стверджують, що той візит в Україну коштував йому приблизно 1,5% голосів на президентських виборах.

Не можна сказати, що саме через Україну Коморовський не був переобраний, але ми теж трохи "допомогли".

Тому слушним є питання: голосування за ці закони саме у день його візиту було випадковістю чи провокацією? Якщо провокацією, то чиєю?

Відповідь на це питання має бути знайдена, якщо є бажання працювати з Польщею так, аби польські президенти не боялися відвідувати Київ в очікуванні чергового, з їхньої точки зору, приниження.

Коморовський в Раді. Фото прес-служби президента

Випадок з Коморовським продемонстрував, що з Україною треба бути обережніше, бо щира підтримка може обернутися ножем у спину. Це відчув Лех Качинський за Ющенка з відомим указом про Бандеру – Героя України; це відчув Броніслав Коморовський.

І, подейкують у Варшаві, це була одна з причин, чому Дуда "не зміг" зустрітися з Порошенком одразу після обрання.

Російський фактор

Сьогодні є ризик, що підкреслено різне бачення українського минулого може суттєво підкоригувати підтримку Варшавою бажаного для України майбутнього.

Думка про те, що країна, яка "прославляє терористичні методи боротьби", має сумнівне право бути в ЄС чи НАТО, ще, можливо, не  в мейнстрімі, але все частіше обговорюється.

Ще багато треба зробити, щоб навіяні історією польські питання до України не виглядали як вимога  до українців відмовитись від національних героїв. І щоб поляки на всіх рівнях усвідомили, що сплеск симпатій в Україні до УПА і Бандери не має жодного антипольського змісту. 

Але для початку потрібно, щоб українці здійснили роботу над помилками з дуже свіжого минулого.

По-друге, у поляків ще з минулого року вкорінилися серйозні побоювання, що

чим більше Польща підтримує Україну, тим сильніше це б’є рикошетом по самій Польщі.

Ще рік тому прем’єр Ева Копач зробила показову заяву про те, що Польща в українському питанні має поводитись "як чутлива польська жінка: наша безпека, наша країна, наш дім і наші діти мають йти спочатку".

Економічні відносини з Росією і шкода, завдана економіці через конфлікт навколо України - новий фактор у польських дебатах щодо України.

Досить цікаво виходить: тоді як в прагматичній Німеччині політична доцільність перемогла у дебатах щодо України над економікою, у Польщі економічна доцільність конкурує з політикою.

Окрім того, загрозливо починають сприйматися мігранти з України. Лише одна деталь: за опитуванням Міжнародної організації міграції, 55% поляків як загрозу сприймають арабів, 35% – українців. ?І це при тому, що саме поляки – разом з грузинами та білорусами – викликають найтепліші почуття в українців (опитування групи "Рейтинг").

Лідер чи учасник?

У Польщі давно намагаються якось пристосувати до зовнішньополітичних реалій дві відомі  доктрини. Перша з них – так звана ягелонська з акцентом на країни Центральної та Східної Європи. Друга – так звана пястовська, яка передбачає жорстку зв'язку саме із Західною Європою, передусім з Німеччиною.

За урядом "Платформи" закріпили пястовський підхід, Дуді сьогодні приписують бажання відновити елементи ягелонської стратегії

Одні бачать Польщу сильною, коли вона є лідером, першим номером у "коаліції слабких", інші – коли вона є просто учасником, але "коаліції сильних".

Усі роки при владі Туск намагався довести, що Польща є значно потужнішою, коли вона грає в "коаліції сильних", в одній команді з Німеччиною, аніж коли вона пробує склепати власні коаліції у Центрально-Східній Європі.

Для України такий підхід також не раз спрацьовував на "плюс". У Дональда Туска склались хороші персональні стосунки з Ангелою Меркель, і його роль у тому ж питанні санкцій на якомусь етапі була важливою, хоча й не дуже помітною з Києва.

Однак ПіС, навпаки, грає на ображених почуттях тих поляків, яким не подобається злиття польського голосу з голосом Брюсселя і Берліна, які бачать натуральною для Варшави роль потужного регіонального лідера.

Звідси і заяви Дуди про Балто-Чорноморські союзи, і амбіції Польщі щодо участі в Нормандському форматі.

І, до речі, останнє – справді важливе для Варшави, це "вибрик" одноразового використання.

Це – те питання, яке навіть українські дипломати визнають "дійсно складним" у двосторонньому діалозі.

Фактично, це перший випадок, коли Польща не бере участі у розв’язанні серйозної кризи щодо України. Принаймні, формально.

Хоча не завжди ця претензія Варшави видається обґрунтованою.

Принаймні, мені так і не вдалось почути від поляків, якою саме буде додана вартість участі Варшави у переговорному форматі щодо вирішення конфлікту на Донбасі.

* * * * *

І нарешті, є й інший фактор, який відлякує багатьох польських політиків. Це – багатогранність та системність внутрішніх проблем України.

Сплеск інтересу до України після Революції гідності і постійна присутність в інформаційному полі відкрили полякам очі не лише на захоплюючу боротьбу українців проти російської агресії.

Але разом з тим – на масштаб вад України, зокрема, на те, наскільки глибоко і широко у нас вкорінилась корупція.

Є відверте розчарування тим, що минають роки, відбуваються революції, а Україна ні до чого путнього не приходить. Те, що Україна – не Польща, стало зрозуміло вже й далеко не експертам.

Автор: Альона Гетьманчук,

Інститут світової політики

eurointegration.com.ua




Коментарі
Додати коментар
Ваше ім'я*
Текст повідомлення*
ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»

Статті по темі

Переглянути новини за період:



Корисні новини

Всі новини

Благодійні фонди України
Благотворительный фонд «Запорука»
Берегиня життя
Благодійний фонд
Кошик добра
Фонд Рената Ахметова
Благодійний фонд
Подільська громада
Щаслива дитина
Пострадавшие дети войны
Тепло Добро