ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»
USD 26,57
EUR 31,03
UaRu
  1. Головна
  2. /
  3. Аналітика
  4. /
  5. Полковник з Києва і свиня-Царьов

Полковник з Києва і свиня-Царьов

350

АТОшна гумористична історія за мотивами реальних подій. Іноді на війні відбуваються дійсно смішні історії, які потім стають легендами

Якось одному з підрозділів, що стояв майже на передових позиціях, волонтери привезли свиню. Тобто натуральну живу свиню. Бійці зраділи, та вирішили, поки є харчі, побудувати таку собі клітку та годувати тварину. Свин виявися істотою дурною, ненажерливою, нахабною і схильною до всіляких дрібних капостей. Особливо полюбляв він підрити чи поламати прут в огорожі і просовувати голову з наміром вилізти весь, за що кожного разу отримував по пиці і заганявся назад. Та за що врешті-решт і отримав образливе прізвисько Царьов (так-так, свиню теж можна образити). На огорожу хтось навіть іменну табличку прилагодив.

Одного разу за Царьовим-свинею все ж невгледіли. Свиня вилізла з огорожі, з єхидною посмішкою огледіла табір і гайнула на захід – у напрямку жаданих городів, - ласувати без дозволу господарей їхніми буряками і морквою.

На біду підлого Царьова в цей час у підрозділу гостив полковник з Міністерства, що в перший раз приїхав в АТО, та й взагалі був на війні вперше в житті. Полковник був доволі розумний, в цілому непоганий, але непомірно романтичний. В дитинстві він мріяв закривати собою слабких і помирати, сміючись в обличчя ворогу, та й взагалі рятувати країну, або хоча б когось, і тренувався на котах, яких регулярно знімав з дерев, стріх та інших ненадійних поверхонь. Схильність до героїчних вчинків виявилася в полковнику настільки живучою, що знищити її остаточно не вдалося навіть українському армійському безглуздю, що панувало навколо тоді ще майбутнього полковника ще з часів строкової служби простим солдатом.

В таких підходящих умовах спрага до подвигів піднялась у юній полковничій душі з новою силою. По дорозі на позиції він уявляв як буде рятувати когось під обстрілом Градів, що зараз супротивник піде на штурм, і він власним прикладом надихне солдат дати відсіч ворогу, і інші подібні картини з дитячих книжок, злегка відкориговані знанням військової тактики.

Але на місці його чекало гірке розчарування – чергові пильнували, бійці в таборі займалися буденними справами – готували сніданок, прали одяг, чистили зброю. Ніхто не віддавав наказ йти у наступ, та й сепаратисти не поспішали взяти невеличкий табір штурмом; з самого світанку, рації рівномірно хрипіли про щось буденне і не доповідали про затримання ДРГ, навіть щоденні артилерійські обстріли з боку ворога, як на зло, в цей день припинились – чи то боєкомплект закінчився, чи перепили, чи то просто доля вирішила посміятись з мрійливого військового. Тож нашвидко оглянувши табір, засмучений полковник сидів у тіні шовковиці з сигаретою і кружкою кави, і кілька годин проговоривши про справи військові, розповідав ротному історії про врятованих в дитинстві котів.

Цю зовні ідилічну картину порушив командир відділення. Він швидко підійшов до ротного і доповів: "Там Царьов, падла, вночі землю підкопав і втік. Дозволите взяти двох хлопців і піти пошукати?". Полковниче серце завмерло і одразу забилося сильніше. Ось воно. Зараз він затримає цю падлу, власноруч, під дулом пістолета зв’яже, разом з хлопцями передасть до рук СБУ, і потурбується щоб більше не втік. І добровольці будуть дивитись на нього з повагою, як на свого, а не як на якогось паркетного ніженку. Про нього напишуть в газетах, і керівники похвалять і випишуть премію, і дружині він щось подарує і вона більше не буде питати "нащо тобі воно?". Все це промайнуло в голові романтика за лічені секунди, але випрацьована з роками військова пильність не дозволила зовсім знехтувати деталями.

- "Звідки він у вас?", - маючи на увазі Царьова-падлу-сепаратиста, запитав полковник у командира роти. – "Та нам його буквально тільки вчора передали", - маючи на увазі Царьова-падлу-свиню, відповів той, засмучений перспективою їсти замість свіжого м’яса і сала набридлу тушонку. Більше уточнювати полковник не став – у долі не питають де вона взяла подарунок, який кинула тобі в руки. Він швидко випрямився, відставив кружку і повідомив, що поїде разом із групою, і хай його почекають півхвилини. Ротний спробував казати щось про те, що там небезпечно – можна нарватись на ДРГ чи якийсь сюрприз у вигляді міни, але під палаючим поглядом старшого за званням замовчав і пішов розпоряджатись.

Свої півхвилини полковник витратив на те, щоб доповісти про інцидент нагору. На горі, звісно, не знали про те, що певному підрозділу подарували свиню-Царьова, не знали й того, де перебуває сепаратист Царьов, але добре знали конкретного полковника і його прохолодне ставлення до алкоголю, тож відкидати його доповідь як нісенітницю сказану в алкогольному угарі не стали. А полковник говорив швидко і чітко просив: дозвіл на застосування стрілецької зброї в межах контрольованого населеного пункту, підсилити охорону на блок-постах, виставити дозори на найближчих стежинах. Хотів ще попросити доповісти вище та попередити СБУ, але в останній момент його янгол-демон-охоронець нашепотів, що цього робити не слід. Чому саме, янгол уточнювати не став, і його доводи залишись десь у підсвідомості, а гріховна частина полковника вирішила, що користь з тих доповідей мінімальна, а от його славу собі точно хтось привласнить.

Ротний, який все ще думав про Царьова-свиню і зовсім не відчував загрозливої подвійності ситуації, знаходився у блаженній впевненості, що після кондиціонованого повітря міністерських кабінетів товаришу просто закортіло взяти участь у полюванні. Практично поміркувавши, що свина скоріше пристрелять, ніж впіймають, та і в будь-якому разі не на собі ж його тягнути, командир роти виділив машину. Відпускати цінного гостя лише з трьома молодими хлопцями (щось трапиться - штрафом не відбудешся, тож маєш здати під опис "в цілості і сохранності") ротний не ризикнув – покликав на допомогу ще двох розвідників.

Полковник з повагою подивився на ротного, - мовляв, розуміє людина – виділяє більше бійців, бо Царьов то не простий апалченєц з колорадскою лєнточкою, а фігура цікавіша і знайти його треба неодмінно. Полковник, перевіривши пістолет, ластівкою стрибнув у джип.

- Куди зараз їдемо? - запитав розвідник у водія

- Та, тут по дорозі на захід до села. Там подивимось.

- Правильно, там на краю села біля дороги городи, він точно там. Тільки трошки об’їхати доведеться.

Полковник прислухався до діалогу цих хлопців, які в кращому разі проходили строкову службу, а то й зовсім ніякої. І не розумів. Ну чого б сепаратист став тікати на українську територію і чому саме біля села? Не втримався і спитав аж зі злістю:

- А звідки ви знаєте, що там? Може він вже й лісосмугу перейшов? Його б від сепарів відрізати!

- Та де ж йому ще бути?! Там городи – щось мабуть жере.

- Ви його що не годували?, - здивувався представник міністерства, якому в принципі було однаково чи годували там Царьова чи ні

- Та годували, але він же ж дурний

Полковник вирішив, що дурний зовсім не Царьов, а браві представники української армії, що вирішили начебто втікачу немає чого більше робити, як бігти на городи вглиб підконтрольної території. Але промовчав, вирішив, що 15 хвилин нічого не змінять, та й сам він свого "звьоздного часу" зможе чверть години почекати. Зрештою, все життя чекав. От зараз вони перевірять городи, а потім він візьме командування і його послухають, і він власноруч схопить сепаратиста Царьова, і далі нагорода, газети, премія...

Машину лишили на узбіччі. В кущах кукурудзи, що росли навколо городів, чітко виднілась прогалина, а поза ними чулось рохкання. Підійшовши ближче, військові побачили свина, який підривав буряк прямо посеред грядки.

- Зараз влаштуємо полювання!, - сказав розвідник, приготувавши зброю.

У полковника затамувало подих і відняло язик. Що? Як так можна? Тут... тут сепаратист, країна, премія, знов таки, а вони, гади, полювання. Трибунал, тюрма – мало їм, тіснилося в голові у полковника.

- Ну ти диви на нього, Царьов – він і є Царьов. Падла всю грядку витоптав і аж в середину вліз, - додав другий стрілець.

- Де Царьов? Яке полювання? Яка до біса грядка? - втратив самовладання полковник, зневірившись одразу у своїй долі, здоровому глузді, як власному так і оточуючих, і марно намагаючись знайти якусь логіку в цій нісенітниці.

- Та оно ж Царьов, воно наче й тварина, а рідкісна падлюка, тому ми його і назвали - Царьовим. Товариш полковник, то Ви стріляти будете?

Полковник похитав головою, і навпростець пішов до машини. В цей історичний момент він люто ненавидів Царьова-сепаратиста, Царьова-свиню, всіх цих олухів, що придумали давати такі імена майбутній їжі, а особливо себе з власними героїчними мріями. І на додаток своє довірливе керівництво.

Ввечері він з похмурою садистською насолодою їв шашлики з Царьова-свині, що виявився дійсно свинею і підклав йому таку велику свиню. Думав тільки про те, як тепер пояснити командуванню, з якого переляку він вчинив таку паніку через оту кляту тварину.

А після вечері на табір таки впала смерть, одна, друга, третя. І він біг до укриття. І коли біг, побачив хлопчину, якого контузило близьким розривом міни, і схопив його за бронежилет і потяг за собою, затягнув у бліндаж, покликав медика. І коли сів і віддихався, то помітив, що поруч з ними сидить розвідник, той самий, з яким їздили на полювання. І посміхнувся: "А знаєш, я ж не знав, що Царьов – то свиня, я думав, що депутат-сепаратист. Ще й на гору доповів". І у відповідь на вибухи мін, в бліндажі вибухнув сміх.

depo.ua




Коментарі
Додати коментар
Ваше ім'я*
Текст повідомлення*
ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»

Статті по темі

Переглянути новини за період:



Корисні новини

Всі новини

Благодійні фонди України
Благотворительный Фонд
Благотворительный фонд «Запорука»
Берегиня життя
Благодійний фонд
Кошик добра
Фонд Рената Ахметова
Благодійний фонд
Подільська громада
Щаслива дитина
Пострадавшие дети войны
Тепло Добро