ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»
USD 27,67
EUR 33,67
UaRu
  1. Головна
  2. /
  3. Аналітика
  4. /
  5. Патріотизм у минулому, дружба – назавжди. Як голосує Мілове на російському кордон

Патріотизм у минулому, дружба – назавжди. Як голосує Мілове на російському кордон

327

У найсхіднішому районному центрі України людей більше непокоїть, як пережити зиму, а не за кого голосувати.

Мешканці Мілового на Луганщині закуповують дрова, сушать кізяки для обігріву будинків і не вірять ні Україні, ні Росії.

Який вибір робить селище, від якого сто п’ятдесят кілометрів до Луганська, вісімсот – до Києва, а до Росії – один крок на інший бік вулиці? 

Пустіть на ринок хоча б жінок

Українське Мілове від російського міста Чертково відділяє залізниця. Державний кордон місцями проходить по вулиці Дружби Народів, а подекуди – через квартири, городи та сім’ї. 

У кожного міловчанина хтось близький мешкає "на Росії". Саме так, а не "в Росії" тут прийнято говорити, а назви держав, ще за радянською звичкою, тут рідко вживали. Тільки війна на Донбасі розставила акценти. 

–  Мєстниє завжди говорили: на якій стороні ти живеш? – На тій. – А робиш де? – На тій. Кума, де труси купила? – Та на тій стороні, дають дешевенькі, рожевенькі, – розповідає Марина, приватний підприємець. Вона народилася в Чертково, але все життя провела в Міловому. 

В її магазині холодно – як і більшість у селищі, він не опалюється. Як більшість міловчан, молодість яких припадає на радянські часи, Марина згадує їх із ностальгією. Каже, тільки зараз розуміє, що означає право на працю, про яке розповідали в університеті. 

Сьогодні в Міловому живуть на пенсію та соціальні виплати, за винятком тих небагатьох, хто працює в держустановах. Молоді люди виїздять на заробітки. Хто лишається, підзаробляє, працюючи в немічних бабусь на городі. Бізнес у Міловому, каже Марина, відмирає. 

–  Торговля – ето отраженіе політіки государства. Якби в государстві все було нормально, я би з вами не лялякала, а работала во всю силу.

Магазини одягу в Міловому зачиняються о 12 годині 

Із березня 2015 року росіяни можуть потрапити в Україну лише за закордонними паспортами. Це удар по економіці селища – відколи тут закрилися великі підприємства, воно живе завдяки ринку. Згадують, раніше торгові ряди тягнулися "від мясокомбіната до переїзду", на всю довжину вулиці Дружби Народів. На ринок з’їздилися продавці з району, а покупці приходили з Черткова, в якому 45 тисяч мешканців. У Міловому – близько п’яти. 

Утім, поодиноким росіянам вдається пробратися в Мілове за внутрішніми паспортами. Є свої хитрощі, наприклад, "до стоматолога" – кабінет розташований на російській території, але з українського боку мосту. Міловчани ходять "на Росію" до лікаря, бо "свій", на роботу чи в аптеку. 

–  Мы же зарабатываем за счет России. Отпустите наших клиентов на рынок, два дня в неделю, с шести до двух – больше ничего не просим. Пускай не мужиков, а только женщин пускают, – чоловік називається представником вірменської громади. 

Хто не виходить на ринок, продає свій товар на вулицях селища

Про контрабанду тут говорять неохоче. Не заперечують, що "контрабасять", але особливо кримінальних немає – про них би одразу всі знали. 

–  Через мост можна пронести тільки дві бутилки спиртного. А хто возлє поїзда торгує, упаковками пиво тягнуть. Под забором. Ловлять, штрафують, но знаєш, в людей це буває єдінственний способ виживать, –  каже Тамара Іванівна, корінна міловчанка.

Ринок на українсько-російському кордоні – на вулиці Дружби Народів

Зараз Росія будує залізничну гілку в об’їзд території України. Для когось у Міловому це означає втратити тимчасовий заробіток, для когось – опинитися далеко від цивілізації. 

–  Коли закриють желєзну дорогу, ми превратимся в велике село, – говорить головний редактор газети "Слово хлібороба" Іван Дівітаєв.

На постаменті на подвір’ї школи був бюст Леніна

Наша річка Донець два села роз’єднала

"Ви не уявляєте, як ми зрослися з цим Чертково", – так тут пояснюють стосунки з росіянами. На фестиваль Вулиця Дружби до Мілового щороку приїздили колективи з Луганської та сусідніх областей Росії. Цієї осені він не відбувся. 

–  Друг другу клялись у вєчной любві, і вдруг стала Россия агресор. Поругались на висшем уровнє, а нам тошно стало, – підсумовує Марина. 

Колишня вчителька, сьогодні – пенсіонерка і хористка, Валентина впевнена, що стосунки з чертковцями не зіпсуються ніколи. Щоб пояснити біль розділених кордоном мешканців українського й російського населених пунктів, жінка пригадує пісню, яку не співають, за її словами, від початку війни:

Наша річка Донець два села роз’єднала
Недоступною зоной эту зону зовут
Де верба і калина, там цвіте Україна,
Там… (забуває слова) россияне живут.

Хористка переконана, що  в Міловому голосуватимуть "за опозицію". 

- Мы воспитаны на России. Путин воспитал.

- А как здесь к нему относятся?

- Молчат, – знижує голос. – А в душе – за Путина. Путин же самый умный. Он за мир во всем мире. Но мне надо молчать. 

Онука Валентини перевелася з української школи в Міловому до Чертково. Відтоді трійок з історії не приносить, розповідає жінка. Історія тут – камінь спотикання.

–  Честно сказать, противно. Я украинский язык терпеть не могу. Сама себя презираю, что родилась на Украине. Ненавижу всеми суставчиками. До чего дожиться! Пересрали историю вдоль и поперек. 

Стенд біля Міловської РДА

Надія – міловчанка, живе на українську пенсію мами і сестри-інваліда, отримує допомогу за доглядом. Гумові чоботі, темна куртка, в руках – пакетик соняшникового насіння, яке Надія лузає під час розмови:

–  Я бы с большой душой к ЛНРу. И быть самостоятельными, как говориться, народными республиками, – каже жінка. 

- На референдуме голосовали?

- Естественно. Многие голосовали. 

Надія вважає, що в Луганську немає російських військових, а тільки добровольці. Згадує, як бачила по телевізору добровольця з Польщі. На її очах сльози.

Проте ті, хто на власні очі бачив сучасний Луганськ, більш категоричні.

"Пословица есть: не родись счастливым, а родись подальше от России, – Олексій зараз мешкає в Міловому, але час від часу навідується в Луганськ, де в нього лишився будинок. –Постройте забор – и еще визы введите".

Згадує, що вдома в нього схована куртка української футбольної збірної, а на хокеї він тепер вболіває проти Росії. 

Патріотизм, що в минулому

Щоранку міловчани йдуть вулицею Леніна до прикордонного переходу чи на базар. Тут, поруч із зафарбованим портретом Ілліча розташована виборча дільниця. Біля неї о восьмій ранку – з десяток пенсіонерів. Хтось прийшов до відкриття, хтось не перевів годинник. 

Рівно о восьмій заходимо – і чуємо гімн України. Люди невпевнено й трохи здивовано слухають. Голова комісії вимикає радіоприймач – починається голосування. 

- Девочки, желаю, чтоб все было хорошо. И чтобы не было войны. 

- Проголосував за женщин. Я женщин уважаю, – виходять із дільниці старенькі. Після третьої години вона майже порожня, як і вулиці Мілового. 

На виборчій дільниці 

Голова Міловської райдержадміністрації Володимир Мирний кілька місяців тому в інтерв’ю казав, що вибори тут не варто проводити. 

- Я і зараз вважаю, що в нас процес десепаратизації не зовсім пройшов. Ніхто не покараний. Нічого не буде, поки люди не поймуть, що столиця у нас – Київ, а не Москва. І Київ до нас тоді ліцом повернеться, – говорить він.

- Хто там буде повертаться, – втручається в розмову бабуся. 

У Міловому проголосувало 1127 мешканців селища, менш як третина. Люди бідкаються – скільки паперу пішло на вітер. Хтось пропонує забрати невикористані бюлетені додому, розпалювати пічку. 

Під час підрахунку голосів до мене заговорює чоловік років п’ятдесяти п’яти у білих робочих рукавичках. Його четверо синів отримали військову освіту в Україні, а працюють в Москві на будівництві. Додому не приїздять – бояться.

- Патриотизм для меня в прошлом. Когда был патриотизм, мы верили в свою страну, в свое значение в этом мире. Уже никто ни во что не верит: ни России, ни Украине, –чоловік виявляється головою осередку партії "Наш край" в Міловському районі.

Спокійний і серйозний, Сергій Лимар згадує, як було керувати пасажирським автобусом в Луганську під вибухи. Вперше на його обличчі з’являється широка посмішка, коли запитую про ідеологію партії "Наш край". 

 "Всі ми наші, всі ми хохли"

Хоча явка на виборах у Міловому серед найнижчих в Україні, тут принаймні були кандидати – 79 осіб на 26 місць районної ради. Для порівняння, у сусідньому Новоайдарському районі до ради балотувався 41 кандидат. 

За попередніми підрахунками, селищним головою Мілового став 33-річний безпартійний підприємець Павло Лукянцов. Серед партій найбільше голосів отримав "Опозиційний блок", за ним – "Солідарність". "Батьківщина" і "Наш край" отримали найменше.  

Від виборів мешканці Мілового небагато очікували – "із больших зол вибирають менше". Розуміють, що після виборів завод не відкриється. Сподіваються хоча б освітлення вулиць. А найдужче – миру. 

– Мені кажеться, отам вам лєгче жить, вглубь України, як нам отут. Жили одною країною, а тепер поділились на два блоки. Та всі ми наші, всі ми хохли. Хай у нас тут смєшана речь, нема чистої украінской мови, ну всьо равно, ми – Україна, – Тамара Іванівнаповертається до підмітання листя перед своєю старенькою хатою по вулиці Дружби Народів.

Трохи далі по цій же вулиці, над головами українських та російських прикордонників – український прапор на високому стовпі, на подвір’ї одного з будинків. У Міловому, де взагалі немає фарбованих в державні кольори – ані України, ані Росії – парканів, цей одинокий прапор неабияк дивує.

Кілька разів приходимо сюди, натискаємо кнопку домофона, стукаємо у високу зелену браму. Але тут не чекають випадкових гостей. 

Лише чоловік у гаражі по сусідству на питання, що означає цей прапор, недбало кидає:

- Это? А, это позиция.   

life.pravda.com.ua




Коментарі
Додати коментар
Ваше ім'я*
Текст повідомлення*
ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»

Статті по темі

Переглянути новини за період:



Корисні новини

Всі новини

Благодійні фонди України
Благотворительный Фонд
Благотворительный фонд «Запорука»
Берегиня життя
Благодійний фонд
Кошик добра
Фонд Рената Ахметова
Благодійний фонд
Подільська громада
Щаслива дитина
Пострадавшие дети войны
Тепло Добро