ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»
USD 27,93
EUR 34,15
UaRu
  1. Головна
  2. /
  3. Аналітика
  4. /
  5. Заробітчанська дипломатія

Заробітчанська дипломатія

361

Читачка UAinfo Олена Костенко з тих українок, що працювала за кордоном. Через брак роботи на батьківщині, на власному досвіді спробувала нелегку заробітчанську долю. Наших там не одразу сприймали. Але шляхом порядності, працьовитості та відкритості серця європейців відкрилися. Заробітчанська дипломатія українців спрацювала. Нині нас поважають і навіть не плутають з сусідніми росіянами, як було донедавна. Про все в розповіді Олени.

Напевно, багатьом українцям, яким довелося бувати за кордоном до наших Майданів, знайома проблема, коли українців вважали росіянами. Тим більше, що частина українців зі Сходу і сама часто називала себе росіянами. Я маю одну подругу з Херсонської області, яка часто, маючи на увазі мене і наше коло знайомих в Іспаніі, говорила: "Мы, русские". На моє зауваження, що ми не росіяни, вона відповідала: "Какая разница!".

Тож не дивно, що багато іноземців, іспанців зокрема, також вважали українців росіянами. Я пригадую як на моїй першій роботі сеньйора, за якою я доглядала, ніяк не могла запам'ятати що я ucraniana (українка). Моїй доньї Паз було 95 років, вона була грамотною, читала багато журналів з плітками про відомих людей, але не була освіченою людиною. Вона іноді мене кликала до телевізора, коли там розповідалося про те, як якась екваторіанка або знущалася зі старої сеньйори, за якою доглядала, або била немовля, за яким доглядала, і дорікала мені, що ось, мовляв, ви сюди понаїхали і що ви виробляєте. Я ж вкотре мусила доводити, що я ucraniana, a не ecuatoriana, тобто не екваторіанка. Але донья Паз дуже довго звикала до того, що я українка.

Пік української еміграції до Іспанії припадає на початок 2000 років. У той час навіть багато освічених іспанців вважали українців росіянами. Багато хто з них не знав, що ми маємо свою мову. Одна моя знайома іспанка вважала, що українська мова - діалект російської. З приїздом українців до Іспанії картина потихеньку почала змінюватися. Мені мої знайомі іспанці почали іноді говорити: "Учора я згадувала про тебе, тому що по телевізору показували документальний фільм про Україну. Я навіть хотіла тобі подзвонити, але уже було пізно." І далі йшов коментар, про що саме йшлося у тому фільмі. Мої знайомі українці також розповідали подібні історії. Присутність українців у Іспанії, наші стосунки з іспанцями призвели до того, що тема України почала цікавити іспанців. Коли живеш за кордоном, завжди з інтересом знайомишся з інформацією про Україну. І дуже неприємно,коли інформація негативна. Я пам'ятаю, що якось знайшла невеличку замітку про Україну. Але я би воліла, щоб її краще не було. Дуже добре, що я тоді тільки приїхала і ще не мала багато іспанських друзів. У тій замітці йшлося про те, що кілька європейських машин направлялись до Монголії, щоби взяти участь у перегонах. Ті машини проїхали через Білорусію, Україну, Росію, Казахстан. У Монголії спортсменів вразила гостинність незаможних монголів та їхній солений чай, а про Україну написали, що українські міліціонери тричі штрафували їх за перевищення швидкості. Про Росію та Казахстан не написали нічого.

Перший великий інтерес до України вибухнув під час Помаранчевої революції. Несподівано для нас, заробітчан, новини про Україну стали новиною номер один. Я пригадую, що в той час я прибирала по годинах у квартирі однієї молодої пари. Господар хати - молодий успішний архітектор - з інтересом розпитував мене про події в Україні, про Ющенка. Його темно-карі очі горіли від захоплення!

Хочу розповісти, як я знайшла цю роботу у архітектора. Річ у тому, що до мене у них працювала моя знайома з Івано-Франківська Іванка. Іванка знайшла цю роботу через фірму. Потім Іванка вирішила їхати на роботу на Канари і запропонувала мене на своє місце. І ось після інтерв'ю Сара, дружина архітектора, погодилася прийняти мене на роботу і одразу дала мені ключі від помешкання. Моєму здивуванню та захопленню не було меж. Я тоді навіть не мала дозволу на проживання. Я собі тоді багато разів ставила запитання, чи дала б я одній нелегальній емігрантці ключі від дому по рекомендації іншої емігрантки хай хоч і з документами, і моя відповідь була незмінно - ні. І хочу додати, що у мене склалися дуже добрі стосунки з Сарою та її родиною . Я можу вважати її своєю подругою. Для нас, емігрантів, дуже важливо мати нових друзів, тому що тут наше життя починаємо з нуля, можна сказати, що ще нижче.

Добра думка про українців потихеньку розповсюдилася серед іспанців. Коли ми тільки з'явились в Іспанії, то нашим людям було важко знайти роботу через мовний бар'єр. У цьому плані латиноамериканці мали переваги. І також сенегальці, і мароканці. Перед латиноамериканцями іспанці начебто відчувають провину, сенегальці - колишня колонія, мароканці - сусіди. А Україна для іспанців була щось дуже далеке. Але досить швидко іспанці оцінили надійність, працьовитість українців. Коли українці через газети почали шукати роботу, то завжди вказували свою національність. Це дуже часто допомагало знайти роботу. Також іспанці почали рекомендувати українців своїм родичам та знайомим. І знову ж таки, як тільки українці десь починали працювати, одразу ж там з'являвся інтерес до України. Господарям було цікаво знати, з якої країни походить його робітник.

Якось ми з чоловіком шукали квартиру за оголошенням. Коли орендодавець квартири взнав, що я українка, одразу погодився надати нам квартиру, тому, що в нього вже квартирували українці. Мушу сказати,що не всі іспанці здають квартиру іноземцям. Бояться, що не будуть платити за житло, а ще бояться скарг сусідів, що квартиранти по ночах не дають спати.

Коли я вже працювала у поліклініці, то головний лікар якось зі сміхом сказав мені: "Через вас, українців, літні сеньйори мусять вчити географію". І він розповів мені, що його свекруха якось сиділа зі своїми подругами на лавочці і бесідувала. Темою розмови були куйдадори, тобто жінки, які доглядають за літніми людьми. І виявилось, що присутні сеньйори висловили впевненість, що найкращими доглядальницями є українки. "Але, - сказав головний лікар, якась з сеньйор уточнила - не росіянки, а українки. Україна - це не Росія, але розташована поряд з Росією. "Хоч не дуже мене радує, що таким чином взнають нас, але я впевнена, що це - лише перший етап: вже наші діти почали вступати до університетів. Сподіваюсь, що нас будуть знати не тільки як доглядальниць дітей та літніх людей.

І насамкінець хочу сказати, що ніхто по добрій волі за кордон не їхав. Хтось їхав заробити на житло, хтось на освіту, хтось врятувати родину від злиднів. І те що заробітчани наблизили Україну до Європи, а Європу до України, це просто той класичний випадок, коли "не было бы счастья, да несчастье помогло". Я не знаю, чи читає пан Кучма українські газети, але думаю, що він має вибачитися перед мільйонами українок, яких біда погнала з дому. Тодішній президент мав необережність сказати, що за кордон їдуть тільки повії. Головний чоловік України, замість того, щоб реформувати економіку, щоб створити робочі місця, або просто безсило помовчати, коли мільйони українок, стиснувши серце у кулак, залишили маленьких діток, старих батьків, молодих і немолодих чоловіків, наважились без мови, часто на позичені гроші поїхати на чужину. І вижити, пристосуватись, і гордо нести ім'я України. І допомогти економіці України, а зараз і українській армії, немалими сумами валюти.

uainfo.org




Коментарі
Додати коментар
Ваше ім'я*
Текст повідомлення*
ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»

Статті по темі

Переглянути новини за період:



Корисні новини

Всі новини

Благодійні фонди України
Благотворительный фонд «Запорука»
Берегиня життя
Благодійний фонд
Кошик добра
Фонд Рената Ахметова
Благодійний фонд
Подільська громада
Щаслива дитина
Пострадавшие дети войны
Тепло Добро