ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»
USD 28,44
EUR 33,85
UaRu
  1. Головна
  2. /
  3. Аналітика
  4. /
  5. 400 000 км проблем: як підійти до приватизації газових мереж

400 000 км проблем: як підійти до приватизації газових мереж

333

Що необхідно зробити, аби вивести газорозподільчі мережі в Україні із нинішнього невизначеного стану.

Міненерго України висловило пропозицію розподіляти оплату за оренду державних газорозподільних мереж у співвідношенні «70 на 30» між бюджетом і держкомпанією, на баланс якої будуть поставлені ці мережі. Така ініціатива з’явилася за умов імовірної передачі мереж державній компанії, яка буде ними розпоряджатися. Хоча залишаються нерозробленими умови співпраці держави з власниками облгазів. Така ситуація не влаштовує найбільшого гравця на цьому ринку – «Регіональну газову компанію» Дмитра Фірташа, яка об’єднує 21 облгаз.

Новий закон про «Ринок природного газу» передбачив, що облгази втрачають право користуватися газовими мережами безоплатно і без оформлення договору із державою. Щоправда, закон не уточнив цю форму (оренда, концесія чи поступовий продаж) і цим породив тривалі дискусії між представниками облгазів і державними структурами (уряд, Міненерго, «Нафтогаз України»).

Реалістична модель ринку облгазів

Раніше просте вирішення «статусу» газових мереж ускладнювалося політичними суперечками між прем’єром Арсенієм Яценюком і власником облгазівДмитром Фірташем.

«Що стосується енергетики, наші західні партнери схвалили реформу в цій галузі, в тому числі і прийняття закону про ринок газу. Тому, пане міністре (Демчишин), хочу іще раз звернутися до вас з приводу того, що державні газорозподільні мережі, якими зараз незаконно користуються компанії Фірташа-Льовочкіна, повинні платити за це гроші, як це передбачено законом. Прошу підготувати відповідний акт Кабінету міністрів України, щоб навести лад у цьому секторі», – заявив прем’єр А. Яценюк у травні цього року.

Але більш значущою за політичні конфлікти є відсутність реалістичної моделі «ринку облгазів». Така модель мала би враховувати і відображати наступні моменти:

  1. Історичні етапи розвитку газових мереж та їх використання;
  2. Будівництво та утримання мереж в період існування СРСР за рахунок держави;
  3. Будівництво приватних і комунальних мереж у період 1991-2015 рр.;
  4. Інвентаризація наявних газових мереж;
  5. Розподіл і визначення мереж за їх потужністю і «важливістю» для системи постачання газу;
  6. Вибір оптимальних умов для розвитку мереж: збереження у державній власності, залучення зовнішнього інвестора, обмеження внутрішнім інвестором, створення умов стимулювання конкуренції на ринку і появи нових «компаній-облгазів»;
  7. Можливе зменшення використання газу з боку споживачів (насамперед, населення) та «знецінення» газових мереж;
  8. Необхідність інвестицій на державному рівні з метою врегулювати скорочення споживання газу і роботу магістральних газопроводів;
  9. Невизначеність юридичних гарантій та зворотніх судових позовів для визнання недійсними договорів оренди чи концесії;
  10. Нарешті, останній пункт, який варто було би врахувати, – це відмова від сліпого копіювання досвіду приватизації газових мереж країн східної Європи та решти ЄС, тому що їхній досвід не гарантує Україні прихід інвестора або стабільну роботу газової системи.

Досвід східно-європейських країн (Польща, Чехія, Угорщина, Румунія) засвідчив, що у більшості випадків ефективним кроком була приватизація газорозподільчих мереж. Але неможливість приватизації українських мереж з боку міжнародних компаній у 1990-і та 2000-і роки була обумовлена як масштабом газових трубопроводів (у 3-5 разів менші, ніж у країнах східної Європи), так і неготовністю компаній приходити в Україну.

В Угорщині французька Engie (Gaz de France) контролює 23 000 км газопроводів (всього їх 77 600 км), а в Румунії – 17 200 км (всього 30 700 км). Німецький EON в Угорщині управляє 18 000 км, у Чехії – 4500 км, в Румунії – 20 300 км. В Україні ж налічується понад 400 000 км розподільних газопроводів.

Також східноєвропейський результат приватизації облгазів призвів до роздроблення ринку. Тоді як в Україні компанія Дмитра Фірташа фактично займає понад 2/3 ринку (60-70% у поставках газу). У Болгарії при протяжності мереж всього 797 км нараховується 32 муніципальних облгази різної власності. В Угорщині функціонує 77 600 км газопроводів, які обслуговують 11 дистрибуційних компаній. У Румунії – 30 700 км і 19 облгазів. При цьому дві компанії у Румунії контролюють 90% ринку. Приклад Румунії показовий для України, оскільки за рівнем розвитку міжнародні компанії порівнюють Україну з цією країною.

Проте до приватизації мереж Україна не готова технічно – не проведена інвентаризація, потрібно організувати оснащення системи лічильниками для визначення потужності споживання, також є незрозумілою завантаженість розподільчих мереж у перспективі наступних 5-20 років. До того ж споживачі не готові морально – висока ціна на газ і низькоефективне обладнання.

Перехідний порядок для мереж

У проведенні інвентаризації зацікавлена група Фірташа, яка таким чином може виграти час і дочекатися чергової зміни влади і перегляду ставлення до майна газорозподільчих мереж. Станом на сьогодні облгази Фірташа влаштує тимчасовий режим співпраці із новим державним підприємством. При цьому інвентаризація є об’єктивною потребою, оскільки із 407 000 км газопроводів лише 60% мають державну форму власності, а 40% – комунальну, приватну або іншу.

«На сьогодні власність на газорозподільні мережі є кількох видів: державна, муніципальна, приватна, змішана і невизначена, або спірна. Величезна різниця між 1999 роком і сьогоденням полягає в тому, що спірних газорозподільних мереж в 2000 році було не більше 5%, в 2008-2009 роках їх було не більше 25%, а сьогодні їх мінімум 40%», – сказав заступник міністра енергетики Ігор Діденко.

Визнання спірними майже 150 000 км – це вирок будь-яким намаганням держави у законний спосіб заробити на мережах. Адже юридичні протистояння і суди можуть через кілька років визнати недійсним отримання орендної чи іншої плати від облгазів. Такий стан справ влаштовує облгази. А тому і тут позиції Фірташа буде важко похитнути.

Окрім інвентаризації Фірташ проштовхує іще кілька ключових позицій. Зокрема, необхідність знайти інвестора для оренди, концесії або продажу перед тим, як відмовлятися від існуючої форми використання газових мереж. Нинішня форма співпраці облгазів і держави полягає у підтримці трубопроводів у належному стані з боку облгазів. Очікувана форма співпраці – символічна оплата. При цьому за наявності існуючих конфліктних питань газових мереж прихід європейських Engie чи EON здається нереалістичним.

Водночас, група Фірташа має рацію в тому, що наразі визначити вартість оренди, концесії або концесії із правом викупу – нереально. Відповідно, будь-яка ціна за оренду чи концесію не відображатиме реальну ситуацію. Якщо взяти до уваги протяжність газорозподільних мереж (більше 400 000 км) і вартість будівництва одного кілометра на рівні $150-200 тис., то «ціна» мереж може видатися фантастичною.

Але і нинішня балансова вартість мереж трохи більше 7 млрд грн ($300 млн) – це насмішка над газовим ринком. Тому встановлення орендної плати на рівні 5-7 млрд грн щороку з усіх облгазів фактично відіграватиме роль «відкупного» з боку Фірташа. Хоча таких грошей в облгазів на сьогодні просто немає, і вони офіційно заробляють щороку 6-7 млрд грн.

До того ж, при встановленні орендної чи концесійної плати різні мережі повинні мати різну «ставку», оскільки вони мають диференційовану потужність та носять різне національне значення.

Нарешті, один із важливих для облгазів Фірташа моментів – це намагання перекласти орендну чи концесійну плату на споживача (населення чи промисловість), включивши її у вартість тарифу. Також імовірний варіант оплати – використання «труби» постачальником газу (видобувні компанії або газові трейдери). За таких умов облгази готові хоч із завтрашнього дня укладати договори оренди.

Водночас процес діалогу облгазів Фірташа і влади свідчить також про намагання посилити роль держави у цій сфері. У далекому 2006 році нинішній президент Петро Порошенко підтримував ідею збереження державного контролю над облгазами: «Капіталізація даного ринку буде рости, і – в тому числі в інтересах національної безпеки – слід зберегти контроль над облгазами». На цьому фоні доволі іронічно виглядає, що з вересня цього року на сайті президента Порошенка триває збір голосів за петицію, яка вимагає передати «Вінницягаз» (Фірташ) та інші облгази в державну власність.

Отож, облгази Фірташа розраховують на те, що конфліктність питання мереж сприятиме «замороженню» проблеми. Адже наразі розраховувати на прихід європейських інвесторів не можна. Проводити націоналізацію газових мереж також неможливо, оскільки альтернативи облгазам немає. Тим більше не варто розраховувати на встановлення реальної орендної плати без інвентаризації газових мереж і приватизації «Укртрансгазу».

Тому державі доведеться прийняти і схвалити перехідний порядок поступової зміни статусу газових мереж – від безоплатної оренди до концесії або приватизації через кілька років. І оптимальним кроком для забезпечення гарантій могло би стати ухвалення окремого закону про газорозподільні мережі, де були би передбачені всі етапи – від інвентаризації до приватизації мереж.

 




Коментарі
Додати коментар
Ваше ім'я*
Текст повідомлення*
ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»

Статті по темі

Переглянути новини за період:



Корисні новини

Всі новини

Благодійні фонди України
Благотворительный фонд «Запорука»
Берегиня життя
Благодійний фонд
Кошик добра
Фонд Рената Ахметова
Благодійний фонд
Подільська громада
Щаслива дитина
Пострадавшие дети войны
Тепло Добро