Місцеві вибори у Києві: чи чекає на нас покращення?

Маю зізнатись, відверто кажучи, я довго думала йти на вибори чи ні. Адже серед переліку кандидатів не було того, за кого я хотіла б віддати свій голос. Не було того кого я вважаю гідним цієї посади – мера Києва – людини, яка піклувалася б про моє рідне місто, людини, якій я довіряла б, людини, яку вважала б справжнім щирим та відданим патріотом нашої рідної Батьківщини Україна. На жаль такої людини не було. Хоча вона була у першому турі, та за неї віддало свої голоси дуже мало людей. Бо мало людей вірять у покращення за теперішніх часів. Люди розчаровані і вони мають на це повне право. Їх можна зрозуміти. Можна цілком зрозуміти тих, хто не пішов на вибори. Можна. Я розумію цих людей. І мала думку теж не йти. Але пасивна позиція не для мене. І в я все таки пішла і, не знайшовши рядка з написом проти всіх, я проголосувала за певного кандидата. Не можу сказати, що на виборчій дільниці не було людей взагалі. Вони були, та не в своїй переважній більшості.

За моїм внутрішнім опитуванням – серед моїй знайомих проголосувало процентів 30, а може навіть менше. Деякі пішли заради того, аби просто зіпсувати свої бюлетені. І може навіть така позиція є правильною наразі. Деякі віддали свої голоси в противагу тому, хто їм подобається найменше або взагалі не подобається і це м’яко кажучи.

Я віддала свій голос за певного кандидата і так як я проголосувала більшість киян. Мером міста залишився Кличко.

Звісно ми маємо з оптимізмом дивитись в майбутнє. Я щиро вірю, що він і його команда мають зробити щось хороше для нашого міста. Мають, вони вже зробили. Лише в нашому Святошинському районі було побудовано чимало дитячих майданчиків, частково відновлені дороги. Та я особливо хочу підкреслити слово ЧАСТКОВО – воно є ключовим. Бо майже все зараз робиться частково або не робиться взагалі. Що робити? Напевне вірити в кращі часи, сподіватись усім серцем що комусь крім не байдужа доля нашої Неньки Батьківщини. Я вірю і знаю, що щасливі часи настануть. От тільки коли невідомо та чи застанемо ми ті щасливі часи? Хотілося б думати, що так застанемо… І житимемо навіть краще, ніж європейці. Ми цього гідні. Ми свідомий народ.

Світлана Носата для ІП "Українські реалії"