ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»
USD 28,44
EUR 33,85
UaRu
  1. Головна
  2. /
  3. Аналітика
  4. /
  5. «Гуманне» правосуддя для катів – «правоохоронців» в Печерському суді міста Києва

«Гуманне» правосуддя для катів – «правоохоронців» в Печерському суді міста Києва

167

У всьому світі суди відіграють провідну роль у протидії корупції.З огляду на це однією із запорук успіху в подоланні корупції в Україні має стати формування незалежної судової влади, в якій би працювали судді, що ухвалюють рішення виключно згідно з законом і на підставі всебічно з'ясованих обставин справи. На жаль, на сьогодні суди України є одним із «інкубаторів», в якому вірус корупції успішно живе і процвітає, а очікування законного і обґрунтованого рішення – щонайбільше якась гра в рулетку.

При цьому не краща ситуація і в правоохоронних органах, в тому числі органах прокуратури. Про це свідчить і наступний випадок українського «правосуддя», про результат якого 28.05.2014 повідомлялося на веб-сторінці Генеральної прокуратури України – http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=139109.

Так, прокуратура повідомила, що «Печерський районний суд міста Києва оголосив вирок у справі щодо двох військовослужбовців внутрішніх військ МВС України за звинуваченням у перевищенні службових повноважень та вчиненні насильства по відношенню до громадянина Михайла Гаврилюка під час акцій протесту у столиці 22 січня 2014 року».

Також вказано, що «зазначені протиправні дії правоохоронців орган досудового слідства кваліфікував за ч. 1 та ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень).

У судовому засіданні за участі представника Генеральної прокуратури обвинувачені повністю та беззастережно визнали свою вину у вчиненні інкримінованих їм злочинів.
Зважаючи на це, потерпілий вибачив своїх кривдників та не наполягав на призначенні їм суворого покарання.

Вироком суду одного з підсудних засуджено до 2 років обмеження волі з випробувальним терміном на 1 рік, що відповідає мірі покарання, затвердженої в угоді про примирення з потерпілим, іншого – до 3 років позбавлення волі з аналогічним випробувальним строком.

Крім того, суд заборонив обом засудженим займатися правоохоронною діяльністю упродовж року.

Наразі досліджується причетність інших правоохоронців до вчинення вказаного кримінального правопорушення».

 Нагадаю, що йдеться про притягнення до відповідальності працівників внутрішніх військ, які 22 січня на вул. Грушевського в місті Києві роздягли догола Михайла Гаврилюка (хлопця з козацьким чубом) і знущалися з нього на 15-градусному морозі. Про це писалося у деяких інтернет-виданнях. Серед них, приміром, Радіо Свобода (http://www.radiosvoboda.org/content/article/25244128.html) і портал «Bigmir» (http://news.bigmir.net/ukraine/788177-Aktivista--kotorogo-razdel-Berkut--bili-i-taskali-za-volosy).

Зізнаюся, що, коли я сам уперше побачив відповідне відео в соціальних мережах, то нетямився від люті, ладен зупинити цих «шакалів» у формі; втім, водночас було у мене і відчуття безпомічності перед вседозволеністю існуючої бандитської влади. Важко навіть уявити собі, скількох невинних людей наша правоохоронна система катувала, мордувала і утискувала. Тож, коли народ переміг тирана, з’явилася велика надія, що жоден винний не уникне покарання, а у правоохоронній системі розпочнуться кардинальні зміни, у світлі яких вона відповідатиме своїй високій місії.

Втім, надіям поки що не судилося справдитись, а справа, яка мала б стати показовою для суспільства та показати, що всі перед законом рівні і винні, зрештою, відповідатимуть перед законом, тільки підтверджує мою впевненість у тому, що правоохоронну та судову системи слід негайно очистити шляхом проведення жорсткої люстрації.

Щоб проаналізувати дієвість «правосуддя» на прикладі конкретної справи пропоную пригадати деякі обставини відповідного злочину.

У Києві проходить багатотисячний безстроковий мирний мітинг проти свавілля влади. Для того щоб їх почули, люди виходять на Майдан незалежності багато днів підряд не дивлячись на мороз, сніг і спротив влади. Водночас «представники народу» не бажають вести діалог з власним народом і намагаються розігнати мітинг за допомогою працівників правоохоронної системи, які утримуються за рахунок коштів платників податків, тобто нас з вами.

Під час протистояння міліції з громадянами працівниками правоохоронних органів було побито, арештовано сотні громадян. Одним з них був Михайло Гаврилюк, який 22 січня 2014 року на вулиці Грушевського допомагав пораненим, які відступали від нападаючих зі спеціальними засобами правоохоронців, та був захоплений співробітниками міліції.

Однак це не було затримання особи, яка підозрюється у вчиненні правопорушення з метою притягнення її до відповідальності. Зграя правоохоронців, тобто тих, основним завданням яких згідно зі статтею 2 Закону України «Про міліцію» є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів, у повному обмундируванні, зі зброєю, при підтримці тисяч своїх колег привселюдно катують громадянина України за його громадянську позицію, за бажання вільно висловлювати свої думки, за шанування українських традицій, б’ють, відрізують чуба, тримають голим на морозі, знущаються з нього, змушуючи з ними фотографуватись в оголеному вигляді та зізнаватись в любові спецпідрозділу «Беркут».

Невже такі дії не заслуговують на покарання зі всією суворістю закону?

Водночас всупереч усім сподіванням на покарання усіх винних у таких діях, наша прокуратура знаходить двох «хлопчиків для биття», заплющуючи очі на те, що учасників знущань було значно більше, притягує їх до відповідальності не за найсуворішими статтями Кримінального кодексу України, за якими можна кваліфікувати їхні дії (що не притаманно прокуратурі, яка завжди кваліфікує дії обвинувачених «по максимуму»), і на сам кінець суд визнає за достатнє обмежити покарання, так би мовити, «помахавши пальчиком», бо хіба ж не про таке йдеться в даному разі, коли їм призначено формальне покарання з відстрочкою його виконання?

Такі дії прокуратури та суду аж ніяк не виправдовує те, що потерпілий Михайло вибачив підсудних. Адже суспільна небезпека в даному випадку полягає не тільки в завданні шкоди потерпілому, але й в тому, що цей випадок – лице існуючої правоохоронної системи, з якою багато хто стикається віч-на-віч, не маючи при цьому змоги реально захистити себе від її свавілля. Щодня правоохоронці беруть хабарі, притягують до відповідальності невинних, займаються здирництвом, «кришуванням» незаконної діяльності, знущаються над затриманими – таких закатованих, як Михайло Гаврилюк, по всій Україні щодня десятки, однак про відповідні факти ніхто ніколи не дізнається, а якщо й дізнається, то як завжди «спустять на гальмах».

Тому притягнення до відповідальності міліціонерів, які нахабно на очах у громадськості, в мороз цинічно знущаючись над Михайлом, принижували по суті всю Україну, і впевнений, не сумнівались у своїй безкарності, є справою побудови майбутньої правоохоронної системи, яка справді працюватиме задля розкриття злочинів та запобігання порушенням, стоячи на варті прав наших громадян.

Такі вироки ніколи не дозволять досягти передбаченої статтею 50 КК України мети покарання, бо ж крім самого покарання винних і їхнього виправлення треба ще й запобігти вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Чи вплине такий вирок на правоохоронців, які звикли порушувати закон при виконанні своїх обов’язків, чи вони боятимуться покарання, чи зменшиться після цього показового для всієї правоохоронної системи нашої країни випадку «правосуддя» кількість насилля, яким супроводжується діяльність міліції? Дуже сумніваюся. Тому відповідним діям слід дати належну кваліфікацію, а всі винних – притягнути до адекватної відповідальності.

Для відповіді на запитання яким чином повинні бути кваліфіковані дії відповідних співробітників правоохоронної системи та яку відповідальність вони повинні понести ще раз згадаємо невелику частину з переліку вчинених ними дій щодо Михайла. При захопленні співробітники «Беркуту» зняли з нього шапку, кинули на землю, тягнули по снігу і гучно глузливо кричали: «Дивіться, ми полонили отамана Мамая». (Як видно з відео – було їх не двоє, а щонайменше п’ятеро). Далі його кинули на землю і довго били, насамперед ногами, скакали на нього, ставили ноги на голову й фотографувалися. Згодом зірвали з нього весь одяг і били далі, вже голого, ставлячи ноги на тіло та голову, ще й при цьому фотографуючи. Окрім того, його силоміць поставили на коліна, утримували, водночас ножем відрізаючи, ба – відриваючи, чуба (довге пасмо волосся на голові). Потім били далі, знущалися, фотографували його оголеного та побитого та фотографувалися із ним оголеним та побитим, примушували тримати льодоруб і кричати схвальні вигуки на адресу співробітників правоохоронних органів. Оголеним заштовхали у автозак. (http://www.radiosvoboda.org/content/article/25244128.html)

Вказані дії завдавали, поза сумнівом, не тільки фізичних страждань, але й психологічних, адже тут можна говорити про публічне приниження, і тому підпадають під ознаки катування, тобто умисного заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом побиття, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб (стаття 127 КК України).

Враховуючи, що катування у даному випадку поєднано з перевищенням працівниками правоохоронних органів влади, то частина 1 статті 127 КК України повністю охоплюється частиною 2 статті 365 КК України, тобто нормою, яка передбачає відповідальність за перевищення влади, яке супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Відтак під ознаки частини 2 статті 365 КК України підпадають дії всіх правоохоронців, які били та роздягали Михайла, примушували голим йти по снігу, а також примушували з ним фотографуватися – адже всі ці дії мають ознаки насилля фізичного чи психологічного, були болісними для Михайла або ж такими, що ображали його гідність.

При цьому слід звернути увагу на те, що частина 2 статті 127 КК України (катування) не охоплюється частиною 2 статті 365 КК України. Вказана норма передбачає відповідальність за катування з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості та передбачає покарання від п'яти до десяти років позбавлення волі. У випадку вчинення останнього з перевищенням влади дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів – одночасно за частиною 2 статті 127 КК України та частиною 2 статті 365 КК України.

Катування Михайла Гаврилюка було поєднане із діями, спрямованими на приниження національної гідності – невипадково для здійснення публічного катування зі всього кола затриманих було обрану людину, яка за зовнішніми ознаками та характерною зачіскою (чубом) яскраво відображала образ українця. Під час катування офіційні особи правоохоронних органів, тримаючи Михайла Гаврилюка роздягненого на колінах на снігу, за допомогою ножа глузуючи рвали у нього чуприну. Тут маємо дискримінацію за національною, етнічною та політичною ознаками.

Відтак є всі підстави вважати, що при належному розслідуванні дії винних могли бути кваліфіковані саме за сукупністю вказаних злочинів.

При цьому обурює «суворість» призначеного покарання.

Відповідно до частини 2 статті 65 Кримінального кодексу України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Обставинами, які враховує суд при прийнятті рішення щодо можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням є тяжкість злочину, особа винного та інші обставини, які свідчать, що засуджений може виправитись без відбування покарання.

Зважаючи на все вчинене, на цинізм винних та їхню зневагу до закону у мене немає сумнівів, що підстав для звільнення їх від відбування покарання не було.

Крім того, правоохоронці, які не брали участі в катуванні Михайла, однак спостерігали за всім, не вживаючи заходів, спрямованих на захист його прав, здоров’я і гідності, мають також відбути кару, оскільки припустилися службової недбалості, відповідальність за яку передбачено статтею 367 КК України.

Так, згідно зі статтею 10 Закону України «Про міліцію» міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення. З іншого боку, службова недбалість згідно зі статтею 367 КК України є невиконанням або неналежним виконанням службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Враховуючи, що правоохоронці мали відвернути злочин і гарантувати безпеку Михайлові, однак не зробили цього, їх теж слід покарати.

Адже тільки за умов, коли представники влади знатимуть про невідворотність покарання за свої неправомірні дії, ми матимемо справжній шанс побудувати суспільство без корупції. І тут ми з вами не повинні залишатися осторонь.

 

Спеціально для ГО "Україна без корупції

Юрій Жменяк

Адвокат




Коментарі
Додати коментар
Ваше ім'я*
Текст повідомлення*
ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»

Статті по темі

Переглянути новини за період:



Корисні новини

Всі новини

Благодійні фонди України
Благотворительный фонд «Запорука»
Берегиня життя
Благодійний фонд
Кошик добра
Фонд Рената Ахметова
Благодійний фонд
Подільська громада
Щаслива дитина
Пострадавшие дети войны
Тепло Добро