Грузинське «диво» у боротьбі з корупцією

Грузія славиться не тільки прекрасним морем, вином і запальними танцями, а ще якихось десять років тому була «славнозвісним» корупційним болотом на пострадянському просторі. Пазурі корупції глибоко вп’ялись всередину грузинського суспільства, вразивши практично всі сфери життя.  Здавалося, ситуація занедбана, країна – невиліковно хвора від корупції, а її громадяни змирились з таким станом речей…

Але на початку 2000-х років до влади прийшла нова молода політична еліта на чолі з Міхаелем Саакашвілі, яка оголосила справжню дієву (а не на папері) війну корупційним проявам. Реформи, яких вжила нова влада, стали справжньою «шоковою терапією» як для хабарників, так і для суспільства в цілому.

Перше, що зробив Саакашвілі, це провів радикальну реформу правоохоронної системи. Було звільнено керівників усіх силових структур, незалежно від їх політичних прихильностей чи родинних зв’язків. Штат співробітників правоохоронних органів було скорочено більш, ніж вдвоє, ліквідовано державну автоінспекцію, а на її місці створено патрульну поліцію, яка перейняла на себе функції боротьби із правопорушниками та нагляду за дорожнім рухом. Замість закоренілих корупціонерів ще успадкованого з радянських часів ДАІ було прийнято на роботу та навчено людей, що не мали досвіду роботи у правоохоронних органах. Керівництво країни керувалося принципом, що простіше навчити людину, а не перевчити.

      Вибити з людини звичку брати хабарі не просто, адже кожен прагне собі шматок ласого пирога. Тому було застосовано метод «батога і пряника»: було підвищено заробітну плату працівникам правоохоронних органів, але паралельно  з цим збільшено рівень відповідальності за хабарництво. Стало зрозуміло: «хочеш працювати – не бери хабара, а візьмеш – відразу будеш звільнений». Більш того, було створено Генеральну інспекцію, яка виявляла зрадників та корупціонерів не тільки в міліції, а й в інших державних органах.

Прозорість та гласність діяльності правоохоронних органів стало гаслом зміненої системи правоохоронних органів.

Було оснащено відеокамерами машини патрульної поліції, всі протоколи, правопорушення фіксуються на камеру, їх можна проглядати в режимі он-лайн. В Грузії у відділках поліції немає закритих приміщень, стіни є прозорими, що унеможливлює фізичний тиск чи побиття затриманих з боку працівників поліції. Поліція перестала бути уособленням корупції, безкарності «злодіїв у законі» та звірства правоохоронців. Зменшилась не тільки корупція, а й рівень злочинності в країні, підвищився авторитет, з’явилась повага у суспільстві до співробітників поліції. Перестало існувати поняття «плану» та прагнення його виконання.

В той же час запроваджувались й зміни в нормативну базу: було прийнято поправки в кримінально-процесуальний кодекс. За однією з них, посадова особа, яка переховується від слідства, може бути засуджена заочно з повною конфіскацією майна. Також у випадку порушення кримінальної справи проти посадової особи прокурор може висунути позов про конфіскацію незаконно нажитого майна, і воно може бути конфісковане на користь держави, якщо чиновник не зможе довести, що майно було здобуте на законних підставах.

Чи не здаються пересічному українцеві такі речі казковими? Адже протягом 23 років незалежності України жодної спроби підвищити професійний, кваліфікаційний рівень працівників міліції не було зроблено, вже не говорячи про протидію і попередження проявів корупції. Події на Майдані цього року остаточно підірвали довіру до правоохоронних органів України, а події на Донбасі стали черговим доказом корумпованості, зради та підлості міліціонерів. Цієї зими ми стали свідками безпідставних затримань, знущань, катувань з боку працівників міліції. Врешті-решт Майдан переміг. Здавалося, добро перемогло зло, та чи щось суттєво змінилось зі зміною міністра внутрішніх справ? Ні. Відбулося лише перетасування, ніби колоду гральних карт, працівників міліції.

У Грузії вдалося провести й ефективну судову реформу.

Для мінімізації корупційних проявів було скорочено апарат суддів, ліквідовано спеціалізовані суди, створено лише внутрішню спеціалізацію. Суддів призначає на посаду Вища рада юстиції, а не інші державні органи. Процедура призначення суддів є досить простою і прозорою. Кандидати на посаду проходять співбесіду та складають іспит у Вищій раді юстиції. Найкращі з претендентів проходять навчання у Вищій школі суддів протягом 14 місяців. В цей час держава оплачує навчання і навіть виплачує стипендію майбутнім суддям. Після завершення навчання проводиться повторний іспит, і Вища рада юстиції призначає особу на посаду судді.

А чи було проведено люстрацію чи хоча б звільнено суддів, що масово безпідставно засуджували людей під час Майдану в Україні? Чому до сих пір не запрацювала Вища рада юстиції України, не обрано її новий склад з приходом нової влади? Ці питання так і залишаються риторичними, адже правда полягає в тому, що судді-хабарники і зрадники почувають себе безкарними як при «правлінні» Януковича, так і сьогодні, за нової влади, котра вже забула про гасла Революції гідності та про сотні життів українців, що лягли смертю героїв задля кращого майбутнього України. Місце судді в районному, міському чи обласному суді, як і раніше, можна купити за певну суму умовних одиниць. Поки що складання іспитів та навчання суддів здається примарним.

Саакашвілі та його команді вдалося впровадити систему електронного документообороту, спростити дозвільні процедури, що дозволяє уникнути безпосереднього спілкування з чиновниками і тим самим зменшити вірогідність надання чи отримання хабара. А тепер давайте згадаємо, чи просто в Україні отримати закордонний паспорт, зареєструвати юридичну особу чи просто «прописати» дитину? Практично кожен стикався з особливостями бюрократичного апарату: величезними чергами, прискіпуванням, недвозначними натяками на «додаткову плату»  та інше.

Підсумовуючи, зазначу, що Грузія – це не якесь там примарне безкорупційне Ельдорадо. У цій країні, як і у будь-якій іншій, є корупційні прояви. Вона потерпає від елітарної корупції високопосадовців. І Саакашвілі-борець з корупцією теж виявився корупціонером, але незважаючи на це, було здійснено грандіозні для пост-радянського простору кроки у подоланні цього ганебного явища. Для України це приклад правильних, послідовних дій.

Вона має винести для себе деякі корисні закономірності.

1. Щоб подолати прояви корупції замало поодиноких реформ. Системність у  реформуванні, охоплення всіх без винятку сфер – запорука успіху. Поодинокі реформи будуть безрезультатними та з часом будуть зведень нанівець незнищенною системою.

2. Реформи мають проводитись радикально і не розтягуватись у часі.

3. Гласність та прозорість роботи державних органів.

4. Інформування населення, спрямоване на створення позитивного іміджу тих державних органів, що потерпають від корупції.

5. Громадський контроль за діяльністю чиновників та державних органів в цілому.

Анна Запорозчук

Спеціально для ГО «Україна без корупції»