Який рівень легітимності народних депутатів України, обраних в одномандатних виборчих округах 26 жовтня 2014 року (цікава інформація в таблицях)
Який рівень легітимності народних депутатів України, обраних в одномандатних виборчих округах 26 жовтня 2014 року (цікава інформація в таблицях)
14:07 11 грудня 2014551
Вибори без сподівання, або сподівання без вибору
З деяким полегшенням можна вже сказати: позачергові вибори народних депутатів завершилися. Разом з ними завершився етап формування нових вищих органів влади, викликаний Революцією Гідності. Щодо цих виборів було зроблено багато прогнозів, висловлено безліч експертних та далеко не експертних думок. Деякі з них виправдалися, а якісь – вже забуті. При цьому головною несподіванкою стали не друге місце Блоку Порошенка, не останнє місце Батьківщини, не поразка Свободи та Сильної України — все це другорядне.
Найбільшою несподіванкою стала низька явка виборців.
За всю новітню історію України на цих виборах був найнижчий рівень участі виборців – 52,42%, що в абсолютних цифрах складає 16 004 057 громадян. Для порівняння на парламентських виборах 2012 року явка становила 57,98 % (20 780 042 громадянина), а на виборах 2007 року — 57,94 % (22 935 609 громадян), на виборах 2006року — 66,59% (25 352 380 громадян).
Аналізуючи події останніх п’яти місяців, слід визнати, що така низька явка є об’єктивним наслідком цих подій та відповіддю народу новій владі. За менше ніж півроку до того участь в президентських виборах взяли 17 834 061 громадян. Які ж фактори вплинули на те, що хвиля піднесення і сподівань перетворилася на зневіру і апатію?
Впевнено можна заявити, що діяльність нової влади призвела до того, що люди, які вважали, що обранням нового президента можна вирішити наболілі питання, зрозуміли, що обрання нового парламенту не дозволить досягти цілей, які стоять перед суспільством.
По-перше, і майбутній президент, і уряд, і провідні політичні сили заявляли, що вибори відбудуться за пропорційною системою з відкритими списками. Це мало забезпечити вплив виборців не тільки на вибір депутатів, а й на вибір кандидатів, усунувши від цього партійних босів та олігархів. Це мало забезпечити неможливість проходження одіозних фігур, способом обрання яких традиційно є підкуп та фальсифікації. Але ніхто — ні президент, ні уряд, ні парламентські фракції — пальцем не поворухнули, аби нова виборча система була запроваджена. І люди не могли цього не помітити, не відчути, що нова влада нічого не хоче змінювати.
Другим фактором, тісно пов’язаним з першим, є те, що до списків провідних партій (і в основному, нажаль, до президентської) потрапили особи, які після Революції Гідності якнайменше мали б забути про політику, а по справедливості — понести юридичну відповідальність за свою діяльність! Що говорити, якщо близько 70 депутатів, які голосували за так звані «диктаторські закони 16 січня» були включені у списки партій-переможців.
Третій фактор — це відсутність змін. Так, ніхто не каже про якісний зсув — він не міг відбутися за п’ять місяців в будь-якому разі. Але намітити план реформ та приступити до їх втілення новий уряд і президент вже могли, але не скористалися цією змогою. І виправдовуватися відсутністю підтримки для реформ у парламенті було б смішно: адже знайшлися голоси і під закон про статус Донбасу, антикорупційні закони, закон про люстрацію.
Наразі ми бачимо проблеми з реалізацією закону про «люстрацію», коли прямих кандидатів на люстрацію не помічають, або звільняють і роблять радниками у тому самому органі!
По-четверте, під виглядом самовисуванців партіями «просунуті» в одномандатних округах кандидати, яких напевно було соромно брати у список, але яким з якихось міркувань не змогли відмовити. Округи явно «зливалися» цим «незалежним» кандидатам, коли партії-переможці виставляли офіційно проти них мало рейтингових політиків або відмовлялися висунути єдиного кандидата від демократичних сил.
Наступний чинник — всеперемагаюча корупція, повсюдна і невикорінювана. Про боротьбу з корупцією говорять всі, особливо хто на корупційних схемах сидить. Нова влада ладна була б вчергове «заговорити» цю проблему, але суспільний попит поки що дуже великий. Тому і вдалося все ж таки прийняти антикорупційні закони. Але ситуацію вони на краще не змінили. Скоріше навпаки — хабарі збільшилися у розмірах, бо збільшився страх хабарників.
Отже, слідкуючи за такою передвиборною кампанією, у виборця не могло не скластися враження, що все вже вирішено без нього і що ці вибори мало що змінять. Отож в цей день ці люди не йшли на вибори, а займалися більш корисними справами.
Чи являється парламент вищим представницьким органом в Україні?
З огляду на низьку явку та чинну виборчу систему нинішній парламент, як і кожний його депутат, обрані абсолютною меншістю. Прикро визнавати, що в такому разі цей склад Верховної Ради не зможе називатися ні представником всього народу, ні виразником інтересів більшості громадян. Звісно, на фоні низької явки легітимність парламенту також є низькою.
Пропонуємо Вашій увазі, шановні читачі, таблицю у якій відображено рівень підтримки виборцями обраних народних депутатів України в усіх одномандатних виборчих округах, в яких відбулись вибори 26 жовтня 2014 року.
округ
область
переможець
суб'єкт висування
загальна кількість виборців округу
кількість виборців,
які проголосу-
вали за переможця
відсоток виборців, що проголосували за переможця, відносно загальної кількості виборців округу
З деяким полегшенням можна вже сказати: позачергові вибори народних депутатів завершилися. Разом з ними завершився етап формування нових вищих органів влади, викликаний Революцією Гідності. Щодо цих виборів було зроблено багато прогнозів, висловлено безліч експертних та далеко не експертних думок. Деякі з них виправдалися, а якісь – вже забуті. При цьому головною несподіванкою стали не друге місце Блоку Порошенка, не останнє місце Батьківщини, не поразка Свободи та Сильної України — все це другорядне. 
