ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»
USD 27,98
EUR 33,23
UaRu
  1. Головна
  2. /
  3. Аналітика
  4. /
  5. Кадрова політика революц

Кадрова політика революц

478

Кадрова політика революції завжди є ризикованою.

Особливо на першому етапі кадрова політика революції дуже проста. По відношенню до попередніх кадрів – фізичне знищення, змушення до еміграції, ізолювання чи позбавлення можливості працювати тих. По відношенню до революційних кадрів – просування на управлінські, організаційні, а потім уже і владні позиції.

Після зміни влади кадрова політика революції отримує системний характер. Щодо контрреволюціонерів, що зберігаються у владі, розгортається процес люстрації. Характер люстрації завжди є квазіправовим. Водночас саме такий квазіправовий характер і дозволяє люстрації бути в тій чи іншій мірі доволі ефективною.

Водночас найбільшу проблему становлять саме революційні кадри. Цю проблему можна сформулювати як вибір між революційною активністю нових висуванців та професійністю старих кадрів, які не виступали проти революції і не творили великого зла до неї.

Принципово нових кадрів, наприклад, іноземців, які не занурені в місцеву ситуацію, завжди мало. Саме тому вибір місцевих кадрів залишається головною проблемою кадрової політики.

Кадри Парламенту

Новообраний Парламент спробував проявити нову політику на етапі створення коаліції.

Гучна заява Президента, що квотний принцип при розподілі посад в Уряді та Парламенті не буде використовуватися, залишилася пшиком. Водночас квотний принцип таки був використаний, якщо побачити, що посади отримали навіть ті фракції коаліції, які на самому початку на них у своїх заявах публічно не претендували.

Цю обставину потім якось тихенько обійшли увагою – як депутати, так і журналісти. А депутати навіть ніби якось засоромилися про поспішність своїх заяв.

В принципі, в квотному принципі немає нічого такого принципово поганого. Якщо разом з квотним принципом діє ще й принцип люстрації, то все це може ефективно працювати.

Українській громаді немає діла до того, як саме парламентська коаліція домовиться про посади. Навіть якщо то буде квотний принцип чи просто давньогрецька лотерея. Аби зміст коаліційної угоди спонукав до ефективної реформістської діяльності.

Перші засідання Парламенту вповні проявили наслідки майданних настроїв. Вулиця все ще дихає в Парламенті, приносить туди свої звички. Така тактика іноді спрацьовує, а іноді не спрацьовує.

Українська громадськість була би дуже зацікавлена у тому, щоб парламентська діяльність відбувалася все-таки за законами парламенту, а не вулиці. Парламентські процедури, якщо їх не перекручувати і не корумпувати, є доволі дієвими.

Дуже хотілося, аби старі часи "диригованого голосування", "голосування багатостаночників" відійшли у минуле. Дуже хотілося, аби принцип "внутріпарламентської люстрації" проти тих, хто голосував за закони 16 січня, дів би протягом всього парламентського скликання.

Водночас коаліційна угода містить потенційну проблему саме щодо управління фракціями коаліції.

Раніше, коли був "диригент більшості", рішення приймалися і швидко, і організовано.

Припустимо, тепер Парламент може витрачати більше часу на випрацювання рішень і відповідно на голосування, де проявлятиме себе більшість.

Але. Робочими органами парламентської більшості є Збори коаліції і Рада коаліції. Збори коаліції скликаються для вирішення найважливіших питань діяльності коаліції, а також тоді, коли Рада коаліції не може ухвалити якесь рішення.

Це означає, що тепер Рада коаліції є "диригентом більшості".

Українську громадськість, як і Парламент також, дуже би цікавила публічність роботи Ради коаліції, особливо в її поточній роботі, коли немає потреби скликати Збори коаліції.

Зрештою українській громаді і Парламенту в цілому потрібно подумати над законом про РЕАЛЬНЕ відкликання депутата. Депутата має стати відкликати реально можливим.

Отже принципи кадрової політики, в якій зацікавлена українська громада, в Парламенті:

1) квотний принцип має доповнюватись люстрацією;

2) необоротність люстрації;

3) менше вулиці, більше парламенту;

4) публічність роботи "диригентів більшості";

5) створення дієвої процедури відкликання депутатів.

Кадри Уряду

Урядова Програма і обставини її прийняття показали проблему парламентської коаліції і особливо проблему Уряду. Ця проблема полягає в тому, що 60% кадрових призначенців Уряду це люди Президента. А очолює Уряд Яценюк, у якого є своє, дещо відмінне від бачення Президента, бачення необхідних реформ.

В такій кадровій ситуації робити реформи буде надзвичайно важко.

З точки зору громадськості ці відмінності в кадрах є відмінністю двох позицій, які сьогодні є в Україні.

Позиція перша. Україні потрібен мир за будь-яку ціну. З олігархами потрібно співпрацювати. З Росією потрібно відновлювати економічні стосунки. В НАТО вступати потрібно повільно. Над Парламентом потрібно встановити жорсткий контроль Президента.

Позиція друга. Україні потрібен мир лише після завоювання країною сильної позиції. Країні потрібна деолігархізація. З Росією економічні відносини потрібно скорочувати, проти неї Україна також має ввести санкції, поставки енергоносіїв з Росії в Україну потрібно диверсифікувати. В НАТО вступати треба якнайшвидше. Парламенту не потрібен жорсткий контроль Президента.

Ці позиції зазвичай не є чітко окресленими, не дуже послідовно переслідуваними різними сторонами. Але їх розмежування сталося саме так: перша позиція більше належить Президенту і його політичній силі, друга позиція більше належить Прем'єр-міністру і його політичній силі.

Це є не кадровий, а позиційний розкол в Уряді. Бо сама по собі лояльність кадрів до Президента чи до Прем'єр-міністра не є наслідком особистих симпатій.

Наскільки цей розкол має стати публічним? Чесно кажучи, у мене немає відповіді на це питання. Я знаю лише, що прихований конфлікт має здатність тліти і вибухати в дуже несподіваний момент.

Єдине, що можна зафіксувати – це необхідність переведення конфлікту лояльності у конфлікт позицій. З позиційним конфліктом легше впоратися, бо його можна зробити публічним, представити на обговорення громадськості, і зрештою через тиск громадськості вирішити.

Дуже інтенсивне обговорення спричинило призначення в Уряд іноземців. На них покладаються великі сподівання. Водночас це не перші призначення іноземців в органи влади України, хоча перші публічні і легітимні призначення. Якщо вони покажуть високу ефективність, то таку практику може бути продовжено. Але сподіватися на іноземців в кадровій політиці не варто.

Окрім новопризначених міністрів, є в Уряді також середня ланка управлінців, які досі невідлюстровані. В цьому сенсі люстрація в Уряді має бути продовжена.

Небезпека цієї середньої ланки, яку не важко спрогнозувати – саботаж реформ.

В процесі проведення реформ, діє старе правило рішучості: хочеш робити реформи, знайдеш можливості, не хочеш робити реформи, знайдеш відмовки. Завжди можна знайти закон чи норму, яка заважає робити реформи.

Саме тому кадрова політика повинна дуже жорстко придушувати саботаж. За саботаж реформ – негайне звільнення.

Окрім того, хорошою допомогою був би громадянський контроль за Урядом з точки зору корупції. Ніяке Антикорупційне бюро не зможе проконтролювати урядовців краще, ніж це зроблять громадяни країни. Для цього потрібна відкритість Уряду, хоча б на рівні допуску – як от це організовано в Білому Домі в Вашингтоні.

Отже принципи кадрової політики, в якій зацікавлена українська громада, в Уряді:

1) конфлікти лояльності мають ставати конфліктом публічних позицій в Уряді;

2) продовження люстрації в Уряді;

3) опора кадрової політики Уряду на місцевих, а не на іноземців;

4) за саботаж реформ будь-яких членів Уряду – негайне звільнення;

5) публічний громадянський контроль за корупцією в Уряді.

Кадри Президентської Адміністрації

Кадрова політика Президента, яка проводиться ним в Адміністрації, неодноразово ставала предметом критики.

Іноді доводиться чути, що Адміністрація Президента це його вотчина, і нібито громадськості до того діла немає.

Дозвольте не погодитися.

Українській громади є діло до будь-яких публічних посад, особливо якщо ці посади є важливими для країни, особливо в умовах війни, особливо в умовах різних стратегій щодо війни, які присутні в Україні, де Президент представляє лише одну зі стратегій.

Найперше серйозне обмеження кадрової політики Президента це опора на лояльність при підборі кадрів у його Адміністрацію.

Так правильно в бізнесі, але так не зовсім правильно в публічній політиці. В політиці потрібно працювати з професіоналами, які не завжди лояльні, які представляють іншу точку зору, які іноді навіть конфліктують і виносять свій конфлікт на публічне обговорення.

Тільки на перший погляд здається, що це шкодить справі. Але революція саме для того і відбувалася, щоб зробити всі конфліктні позиції публічними. Якщо конфлікт не робиться публічним, це означає, що цей конфлікт відбувається за якісь непублічні інтереси, за корпоративні інтереси.

Друге серйозне обмеження Президента це упевненість, що управлінські кадри з бізнесу можуть ефективно працювати в політиці. Це не так. Вже перші дні роботи людей з бізнесу в політиці доводять їм, що правила там інші.

Кадри президентської адміністрації повинні бути не тільки публічними фігурами, але розумітися і на адміністративних інтригах, і на стосунках з експертами, і на роботі з журналістами.

Хороші управлінці в бізнесі не завжди хороші політики. Інша справа, якщо Адміністрація Президента має вирішувати питання з бізнесменами, тоді такий підхід може бути правильним. Але Адміністрація Президента не повинна стати комерційною установою, якою вона була під час діяльності Кривавого Президента.

Президенту дуже часто закидають не тільки непублічність його власної політики, але і непублічність роботи його Адміністрації

Як так? Валерій Чалий, заступник Глави Адміністрації, генерує публічні позиції, а Борис Ложкін, Глава Адміністрації, жодних публічних позицій не генерує? Може їх місцями поміняти?:)

Українська громада дуже би хотіла знати, яку позицію має людина, що іноді контактує з Путіним та іншими високопосадовцями Росії. Непублічність Глави Адміністрації дуже тривожить українську громаду.

Отже, принципи кадрової політики, в якій зацікавлена українська громада, в Адміністрації Президента:

1) Професійність, а не лояльність при підборі кадрів;

2) Зменшення впливу бізнес-сфери на Адміністрацію Президента;

3) Публічність конфліктів професійних експертних позицій, коли вони виникають в Адміністрації;

4) Публічність роботи Голови Адміністрації.

Цей текст є скоріше нарисами до публічної кадрової політики, яку українська громада очікує від нової влади.

Такі очікування з'явилися завдяки революції.

Головна мета цього тексту – звернути уваги Парламенту, Уряду та Президента на необхідність прозоро формулювати кадрову політику і дотримуватись такої політики.

Ми дуже довго жили в умовах непублічної кадрової політики влади. Давайте спробуємо зробити її публічною.

blogs.pravda.com




Коментарі
Додати коментар
Ваше ім'я*
Текст повідомлення*
ТОВ «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО «УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ»

Статті по темі

Благодійні фонди України
Благотворительный Фонд
Благотворительный фонд «Запорука»
Берегиня життя
Благодійний фонд
Кошик добра
Фонд Рената Ахметова
Благодійний фонд
Подільська громада
Щаслива дитина
Пострадавшие дети войны
Тепло Добро