Чи будуть покарані “гречкосії” та фальсифікатори парламентських виборів?

Кожна виборча кампанія у нашій країні супроводжується масовими грубими порушеннями виборчого законодавства до дня виборів та фальсифікаціями їх результатів при підрахунку голосів виборців на дільницях та шляхом “уточнення” протоколів дільничними комісіями на вимогу окружних комісій.

 У чому істинна причина тотального порушення Законів про вибори як під час передвиборчої агітації, так і під час голосування та встановлення його результатів? Чому кожні наступні вибори в Україні стають бруднішими за попередні? Відповідь проста — безкарність і злочинна самовпевненість тих, хто порушує вимоги Закону.

Візьмемо, до прикладу, останні парламентські вибори, що відбулись 26 жовтня цього року. Не дивлячись на те, що вони проводилися на вимогу учасників Революції Гідності, ці вибори гідними назвати аж ніяк не можна.

Прямий неприхований підкуп виборців чи не у кожному окрузі, махінації з формуванням складу виборчих комісій, порушення правил агітації, чорний PR у ЗМІ, фальшування результатів голосування, зловживання владою з боку чиновників різного рівня для впливу на виборчі комісії тощо — все це, на жаль стало вже звичним фоном для вітчизняного електорального процесу.

Нагадаю нашим читачам про те, що чинний Кримінальний Кодекс України містить низку статей, якими встановлено сувору кримінальну відповідальність:

- за підробку або незаконне виготовлення чи зберігання незаконно виготовлених виборчих документів;

- перешкоджання роботі виборчої комісії чи діяльності офіційного спостерігача;

- викрадення скриньки із бюлетенями або внесення неправдивих відомостей до протоколу чи псування  виборчих документів та цілу низку інших злочинів проти виборчих прав і свобод громадян.

За такі порушення, здебільшого, передбачено відповідальність від п’яти до десяти років позбавлення волі чи виправні роботи або величезні штрафи.

Наприклад, незаконне використання бюлетеня, що мало місце в багатьох виборчих округах, карається штрафом від 100 до 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Сувора відповідальність передбачена також, як для тих хто намагається підкупити виборців, так і для тих хто “торгує” своїм голосом за винагороду.

Я уже не акцентую уваги на відповідальності за порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидатів та політичних партій, оскільки ці порушення були настільки масовими, що у разі прискіпливого аналізу фінансових махінацій при формуванні виборчих фондів та оплаті заходів передвиборчої агітації, як з боку партій, так і з боку кандидатів-мажоритарників, останні парламентські вибори потрібно було визнавати недійсними.

До речі, кримінальна відповідальність за злочини, скоєні учасниками та суб’єктами виборчого процесу під час виборів, була посилена за кілька тижнів до дня виборів. Як показує практика, це була просто а дешева піар акція з боку народних депутатів Верховної Ради України попереднього скликання.

Звичайно все це не проходить не поміченим. Адже напередодні виборів та відразу після них представники правоохоронних органів робили, майже щоденно, багато гучних заяв про встановлені факти порушень виборчого законодавства в різних округах і регіонах України. Так, приміром, радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко регулярно повідомляв через ЗМІ про низку кримінальних проваджень, що відкривалися за фактами скоєних злочинів у ході виборчого процесу на усіх його стадіях. Останньою називалася цифра – 420 кримінальних проваджень.

З іншого боку, як під час виборчої кампанії так і після дня виборів ЦВК направила низку матеріалів про виявлені факти правопорушень до Генеральної прокуратури для належного реагування.

Минуло достатньо часу для того, аби спитати у наших керівників правоохоронних органів: скільки кримінальних проваджень було порушено, а з порушених і розслідуваних справ скільки дійшло до суду? Цікаво також знати суспільству і те, щодо скількох осіб ухвалені вироки?

Чи наші правоохоронці сподіваються на те, що суспільство уже забуло про ці проблеми?

На сьогодні громадськості невідомі результати розгляду цих справ правоохоронними органами і воно справедливо очікує на їх оприлюднення правоохоронцями.

Але зрозуміло одне: поки не будуть покарані особи, винні у спотворенні народного волевиявлення на різних етапах виборчого процесу, доти не варто розраховувати на цивілізованість, чесність та прозорість і справедливість виборів, за якою б виборчою системою вони не проводилися.

Сучасний рівень адміністративного та кримінального законодавства, яке встановлює відповідальність за виборчі правопорушення, про що йшлося вище, цілком достатній для ефективної протидії зловживанням як з боку тих, хто балотується так і з боку тих, хто встановлює підсумки голосування на виборчих дільницях та результати голосування в окружних комісіях та ЦВК. Але це законодавство не спрацьовує, і цьому є об’єктивне пояснення.

В Україні немає політичної волі з боку Президента і Уряду для наведення належного правового порядку у цій “царині”. Що заважає їм взяти під особистий контроль хід розслідування вищезазначених кримінальних справ органами прокуратури та внутрішніх справ і, цим самим, продемонструвати свою рішучу позицію щодо невідворотності покарання тих, хто грубо і нахабно порушував вимоги виборчого Закону та спотворював реальні результати народного волевиявлення в ході останньої парламентської виборчої кампанії.

Хід та результати розслідування, оголошених раніше, кримінальних справ “зависли” в повітрі і тихенько включаються гальмівні механізми для того, щоб жодна із цих справ не була доведена до логічного кінця.

Пояснення цьому дуже просте! Переважна більшість порушників виборчого закону та фальсифікаторів виборів належить до політичних сил – переможців виборчих перегонів та команд народних депутатів-мажоритарників.

Сьогоднішня, як і попередня влада діють за шкідливим для країни і суспільства принципом: “Переможцям все – опозиції Закон!”.

Глибоко переконаний у тому що, якби в 2005 році були притягнені до відповідальності усі фальсифікатори президентських виборів, починаючи із ЦВК, Адміністрації Президента, місцевих державних адміністрацій, окружних та дільничних комісій, виборчих штабів кандидатів, то ми зараз не стали б знову очевидцями такої вакханалії в ході останніх виборчих перегонів.

Потрібно не тільки удосконалювати виборчу систему, але й мати політичну волю для забезпечення неухильного дотримання законодавства, а головне — щодо притягнення до суворої відповідальності порушників виборчого права! Закон має бути єдиним для всіх! Тільки тоді, коли за порушення виборчого законодавства невідворотно нестимуть відповідальність на рівних засадах кандидати в народні депутати чи президенти, і члени дільничних виборчих комісій, тільки тоді можна всерйоз вести дискусію про оптимальну виборчу систему.

А поки цього не буде досягнуто, ми й надалі будемо пасивними спостерігачами за знущанням над положеннями виборчого законодавства з боку суб’єктів виборчих процесів та організаторів виборів!!!

Михайло Рябець

Заслужений юрист України, Голова Ради ГО “Україна без корупції”